- Дякую, - промовила вона.
Усмішка.
- Йди. Не затримуйся тут. І передавай привіт Банзаю - він мене повинен пам’ятати!
Дарця повернулася і пішла. Сатир знову взявся переби рати струни коханки, тепер уже (слайд: табун коней) «Дім сонця, що сходить». Сумно легке і блюзове. (слайд: краплина падає у воду) Вона ішла у напрямку дороговказу,
У Т О П І Я
30 км
(арґумент переродження)
віддаляючись від канапи з Сатиром, канапи посеред
(слайд: туман над озером)
безмежного Ніде.
(ГосподийдудотебетвояДарцяБорхес)
(амінь)
серпень 2000 - січень 2001
This file was created with BookDesigner program [email protected] 02.04.2009